За одну ніч на стовбурі горіха з’явився великий і чіткий хрест

До редакції районної газети «Слово народу» зателефонувала жителька Росільни пані Оксана. Схвильованим голосом жінка повідомила: «Уявляєте, за одну ніч на стовбурі горіха з’явився великий і чіткий хрест. А росте дерево одразу навпроти дверей: коли виходиш з хати, погляд мимоволі впирається у дерево і в хрест на ньому», інформує "Галичина"

Жінка запросила нас приїхати і самим пересвідчитись у сказаному. Й ось ми у Росільні. Все так і є: росте горіх. На його стовбурі, невисоко над землею, чітко видніється хрест. Не вирізьблений, не видовбаний, не намальований, а справді — нерукотворний.

Пані Оксана тим часом розповідає: «Цьому горіхові уже десять років. Він ще жодного разу не плодоносив, здавалося навіть, що почав усихати. Чоловік хотів його зрізати, а я кажу: «Почекай, якщо вже й цього року не вродить, тоді зріжеш». Чому я вберегла дерево від знищення — сама не знаю. Далі була ще одна дивина, пов’язана з ним: завжди навесні я підбілюю в садку всі дерева, а нинішньої весни, уявіть собі, саме на горіх не вистачило вапна. Можливо, на забіленому стовбурі і не розгледів би того, що з’явилося тут якраз на Провідну неділю...»

Жінка не знає, як пояснити дивовижну появу хреста на стовбурі горіха. Запитувала про це священиків. Вони також конкретного пояснення не мають. Проте, кажуть, в одному можна не сумніватися: хрест — це захист. Хоча пані Оксана воліє знати більше: може, це якесь попередження, може, — засторога? До того ж, навколо хреста вона бачить лики святих. І дехто із сусідів бачить.
Люди приходять сюди, щоб помолитися, щоб поділитися з Господом на цьому дивному місці чимось своїм, сокровенним. Одного разу пані Оксана запросила додому священика із сусіднього села, він відправив тут молебень. Господиня разом з чоловіком обладнала навколо горіха добротну огорожу, насадила тут квітів, щовечора запалює свічечки, молиться.
 

— Я нікого не змушую робити так само, просто вважаю, що такий знак з’явився на нашому подвір’ї неспроста. Можливо, пояснення цьому — ще попереду, — каже в розмові з нами. — А тим часом була у нас і така пригода. Доньки збиралися до клубу на дискотеку. Кажу їм: ви йдете в дорогу, помоліться біля хреста, аби нічого лихого з вами не трапилось. Старша відповіла: «Вже нема часу, нас чекають. Завтра помолимось...» А вночі повернулася додому зі сльозами на очах: украли в неї сумочку, вкрали мобільний телефон. Наступного ранку прокинулась — і відразу з молитвою до хреста на дереві. Не повірите, але злодія практично одразу знайшли. І телефон знайшли. Більше того, з’ясувалося, що наступного дня після скоєної ним крадіжки цей хлопчина встряв у бійку і дістав так, що потрапив до лікарні. Тому я не хочу ніякого суду. Адже суд над ним уже відбувся...

Пані Оксана поправляє зелені гілочки, які почали відростати на дереві майже з того місця, де з’явився хрест, і продовжує: «Я кажу чоловікові: може, ми би поставили тут дерев’яний чи металевий хрест або капличку. А він відповідає: поки є цей, нерукотворний, не треба нічого класти, а потім побачимоѕ З другого боку, я й сама себе запитувала: а чи пасуватиме капличка на цьому місці, якщо поруч — стодола і стайня? і сама собі відповіла: хіба ж Ісусик не народився у  стайні? Не знайшлося йому місця в багатих палатах — з’явився на світ біля ягняток і біля теляток...

А котроїсь п’ятниці помітила жінка, що із хреста почала витікати якась рідина коричневого кольору — зовсім не схожа на соки, які зазвичай нуртують у деревині. Вона витирає ті краплі чистим шматком марлі і тепер, коли болить голова, прикладає її до скронь. Каже, що помагає. І не тільки їй...

Пані Оксана розуміє, що її розповідь багато хто може сприйняти доволі скептично. Але вона вірить в одне: якщо Господь подає людям якісь знаки, то хоче ними привернути людей до щирої віри. «Ми інколи поводимося дуже дивно, — каже жінка. — На молитву вранці чи ввечері нам бракує кілька хвилин часу, а стати посеред вулиці із сусідкою і теревенити ні про що — час знаходиться... Може, тому і з’являються ось такі знаки, аби ми задумались над своїм життям, переосмислили його».

... Ми поверталися додому також у роздумах. І потім, наступного дня, думали про те, що у вівторок від ранку до вечора лив дощ. Перестав лити лиш тоді, коли ми приїхали у Росільну і розглядали та фотографували дивний хрест. Зовсім перестав, наче небеса давали нам можливість добре придивитися до всього, про що повідомила по телефону господиня обійстя. Чи ж не дивний збіг обставин?